Перегортає пам’ять сторінки

 Щороку 8-9 травня Україна відзначає День пам’яті та примирення і День Перемоги над нацизмом у Другій світовій війні. Пам’ятаючи та шануючи ці події, усі бібліотеки запрошують примножити свої знання з історії та розширити коло знань про події воєнного лихоліття, адже з кожним роком все менше можливостей дізнатися про Другу світову війну від її безпосередніх свідків та учасників. Пам'ять про цю війну допомагають зберегти лише книги, тому література, зібрана у нашій бібліотеці на книжковій виставці «Перегортає пам’ять сторінки» занурить вас у минуле, де кожен автор розкриває по-своєму події тих непростих часів.

Друга світова війна, що була найжорстокішою і найстрашнішою в історії людства – далека історія для більшості сучасників. Та живою і невмирущою є пам’ять про тих, хто ціною власного життя відстояв мир. У пам’яті тих, кому судилося через неї пройти, назавжди залишився той важкий час. Застерігаючи наступні покоління від повторення трагічних подій, вони розповідають про це в мемуарах, історичних дослідженнях, художній літературі. Кілька нових книжок, що надійшли на початку року від Українського інституту книги за "Програмою поповнення бібліотечних фондів" хочеться порекомендувати для ознайомлення, адже вони зачіпають емоційно і дають поштовх для подальшого вивчення історичних подій.

Це книжки однієї авторки - Надійки Гербіш - художні повісті для дітей «Ми живемо на краю вулкана» і «Яблука війни», що делікатно порушують доволі травматичні історичні теми.

Авторка Надійка Гербіш. Фото і повне інтерв’ю з письменницею за посиланням: https://lb.ua/culture/2020/12/11/472797_nadiyka_gerbish_mi_maiemo_prava.html

Ці книжки - про важливість родинних історій та проговорення складних тем з дітьми, про діалог між поколіннями, «вічні граблі», біль як ресурс і переосмислення минулого задля того, аби мати можливість вже сьогодні будувати якісно інше майбутнє.

Автор ділиться: "Самі тексти до обох книжок писалися відносно швидко. Підготовка матеріалів для обох тривала роками. Мені хотілося розповісти про війну — Першу й Другу, про те, як друга випливала з першої, а перша визначала другу. Про уроки історії, з яких ми рідко складаємо іспити, але мусимо однаково вперто вчити. Там кілька пластів тих історій: глобальний, український, діаспоральний, міжкультурний, родинний, особистий. Не про все сказано відверто. Щось залишила натяком (воєнне зґвалтування у «Яблуках війни», наприклад). Посттравматичний синдром не називається там синдромом, але описується детально. Там — про біль, великий і невитравний. Смерть, втрату дому, втрату близьких, втрату себе. І — водночас — про надію. Світлу, міцну, цілющу. У цих книжках я робила акцент на житті, у всіх його щасливих виявах і деталях. Але біль і смуток і смерть там є теж. Не для того, щоби зневірити себе чи тих, хто читатиме ці книжки. Навпаки. Абсолютно навпаки. Мусимо жити. Бути щасливими. Це — наш спосіб перемагати і навіть мститися ворогам."

У травні ми вшановуємо пам’ять тих, хто поліг на полі бою, спалених, знищених, закатованих, але не скорених. Сьогодні увесь їхній біль можуть відчути воїни-захисники українського Донбасу та їхні рідні. Солдати у минулій війні і у сьогоднішній. Всі вони без винятку полягли і продовжують гинути за Україну, за наше майбутнє. Набираймося від них міцності духу, незламності та сили задля того, щоб будувати таку Україну, про яку вони мріяли і за яку вони віддавали своє життя!